Лондон.

Я переехала жить в Лондон. Чувствую себя здесь как дома. Хотя как дома выходит уже в любом городе.
Опять все сначала - ищу круг общения, занятия помимо учебы, спортзал, супермаркет, тихое кафе и любимое место в библиотеке. Как мало студенту нужно.
А вообще непривычно, что ты понимаешь о чем говорят люди на улицах, поначалу оборачивалась, мол "о, иностранцы приехали". Ан-нет. Местные.
Британцы приветливые, работают больше голландцев и спешат тоже больше. Сесть на велик я бы не рискнула (даже если бы у них было правостороннее движение), а вот к чтению в транспорте смогла вернуться.
Еще у меня вопрос: почему Лондон известен своей плохой (=дождливой) погодой, а в Амстердаме она хуже? Вообще у меня еще много вопросов, которые нужно выяснить.

А пока вот красивая фоточка из тырнета:

П.С. После просмотра любимого Шерлока в черных кэбах таится что-то зловещее. Ох-ох-ох-хо-хо

2012.

Цей рік приніс багато нового в моє життя і був really challenging одночасно. Підбирати епіграф до нього немає сенсу, бо він був різним, але для більшості року підходить щось на кшалт 'Go on. No matter what. Really no matter what, you are moving forward'. Багато приємних речей також трапилось цього року, нових неймовірних чудових людей в моєму житті, подій, нових можливостей, досвіду.

Більшість з моїх підсумків і планів на наступний рік так і залишиться приватними в моєму Manekibook, а тут пишу декілька речей для охочих почитати (якщо такі, звісно, є):

• я змінила країну проживання (привіт, капітане:));
• продовжую подорожувати (чого хочеться завжди більше і більше). Цього року, окрім Амтердаму, це були Париж і Варшава;
• остаточно закинула китайську (feeling really ashamed) і перейшла в повсякденному спілкування на англійську;
• познайомилась з неймовірною кількістю нових, цікавих і талановитих людей тут. Вони всі різні, з різних культур і бекграунду, але зараз це сприймається абсолютно нормально "так, як і треба". Люблю-люблю-люблю мультикультурність!
•  також я мала чудовий досвід перед від'їздом в українській соціології. Зробила з екс-колегами, колежанками і шефом багато поїздок по Україні і поспілкувалась зі стількомаааа українцями.

• закінчила Могилянку - HURRAY! :) стільки сил, стільки енергії і роботи над дипломом і іспитами - і я бакалавр! %)
• ну і напевне найголовніше - я стала легше відноситись до життя. Не мучусь через те, що не змінити, не переймаюсь, як-то кажуть, через "дураків і дороги" :)

Я не знаю, наскільки ці часткові спогади цікаво читати комусь окрім мене, але це частинка мого життя:)

З Новим Роком!
Досягень і щастя!

December. Make my wishes come true.

It seems now that I haven't written anything (except university papers - which were more than enough) for centuries. Sometimes I even think I forgot how to do it. I could talk here about the Amsterdam, The Netherlands, about my new lifestyle and question the fact that it haі influenced my views. But it's more appropriate for a personal conversation than a blogpost (anyway, later I'd love to share my impression of the local bank-system, cycling and couple other things, lol).

Well, it's the tenth day of December (in the draft of this post it was the "first day") and 'the countdown begins'. The countdown till the end of this huge and great year, till I should finish this year's plans, till I pick up a beautiful dress and sip champagne in the last seconds of 2012. But all these seems so far away.

There is 20 days December ahead. I know that the last month of the year would be marked by a couple of important papers for the university and a great deal of readings. I also know that an exciting trip is waiting for me and I can't wait to see this dream-city. And I also know that a great deal of uncertainty enters my life. Probably I never can stay in my comfort zone and always in a search of new opportunities and emotions.

I wish you all, who read this post, to spend December as productive and happily as you, guys, can.
Many kisses,
Me.

Зараз це виглядає так, ніби я не писала нічого (окрім університетських робіт - чого було більше ніж достатньо) століття. Іноді мені навіть здається, що я забула як це робити. Я можу говорити зараз про Амстердам, Нідерланди, мій новий стиль життя і обговорювати чи мало це все вплив на мої погляди. Але це доречніше для особистих розмов (хоча в будь якому разі, пізніше я б хотіла поділитись враженнями про місцеву банківську систему, велосипеди і декілька інших речей, лол).

Сьогодні десятий день грудня (в чернетці цього посту було зазначено "перший") і "відлік" розпочато. Відлік до кінця цього величезного і чудового року, до того часу коли я маю закінчити свої цьогорічні плани, до того часу коли я виберу гарну сукню і з бокалом шампанського проведу останні секунди 2012 року. Але це здається настільки далеким зараз.

В мене є ще 20 днів грудня попереду. Я знаю, що останній місяць року буде позначено декількома важливими роботами для університету і купою читання. Я також знаю, що захоплююча подорож в місто-мрію чекає на мене. І ще багато невизначеності входить в моє життя. Напевне я ніколи не зможу залишатись в своїй зоні комфорту і постійно буду шукати нові можливості і емоції.

Щирі побажання читачам цього посту провести грудень настільки продуктивно і щасливо, наскільки це можливо для вас.
Багато поцілунків,
Я.

О безопасности в интернете.

 Все имена вымышлены, любые совпадения с реальной жизнью случайны.

О безопасном поведении в сети не говорил только ленивый. Новости пестрят заголовками о том, как подростки попадаются в руки мошенников, знакомясь с ними в соцсетях, как работников увольняют за их записи и комментарии, как кто-то по неосторожности сливает важную информацию. Но вот я тоже придумала историйку на эту тему.

Был один загадочный молодой человек, который в общем-то очень прикольный, но чем занимается в жизни не понятно. Хороший собеседник, с отличным чувством юмора, но вот вопросы о деятельности и своей жизни всегда избегал. Все бы так и осталось, но он не оставил свой мейл дабы получить фотки с вечеринки. В нем не было даже фамилии, это было вроде sanjka123@hotmail.com (извините, если угадала чей-то мейл настоящий). Но вот незадача. Этот ящик был привязан к одному из сервисов с фотографиями, где была указана настоящая фамилия. Через минуту поиск ВКонтакте – первая страница поиска выбивает его профиль. Открытые альбомы и комментарии нормально так приоткрывают завесу личной жизни. Следующая минута – поиск Google, и на 3-4 странице попадается открытое резюме с записями об образовании, предыдущих местах работы и тп о.0.

А теперь вопрос: зачем было так шифроваться, если ты столько выкладываешь в открытый доступ?

Мораль: дети, если где-то уже выложили пруф событий, не скрывайте это в живом общении, если хотите доносить информацию точечно только близким, хоть делайте профили закрытыми.

Все имена вымышлены, любые совпадения с реальной жизнью случайны.

О неадекватности KSE

Сегодня после открытой лекции в Киевской Школе Экономики кто-то из администрации спросил у аудитории:

 - А сколько здесь присутствует студентов КСЕ?

Поднял руку только один (!) человек (всего в аудитории было людей 70-80). В зале покатился хохот, мол свои студенты не ходят совсем. На что этот человек решил ответить:

- А я-то думаю почему такие вопросы задают *глупые*. Студенты КСЕ никогда бы такого не спросили.

Я считаю, что так выкручиваться из ситуации как минимум неприлично. Если они позиционируют себя как престижное заведение, которое готовит топ-менеджеров корпораций, то должны показывать хоть какую-то культуру и образованность. Если в голове у администрации такое, то что в головах у их студентов? И зачем так открыто показывать неуважение к аудитории?

Это был настолько неприятный осадок, что мы с А. посидели в шоке минуту, а потом развернулись и ушли. Сколько бы Чернышов не распинался и не рассказывал, такое окончание испоганило просто все. Надеюсь у меня будет возможность написать этому представителю администрации КСЕ на фб, а не говорить в одну сторону у себя в блоге, но сидеть дальше было просто неприятно.

О дипломе.

Когда я писала диплом, я верила что закончу и буду целый день делать себе масочки, маникюрчики, посмотрю фильм и расслаблюсь. Когда я писала диплом, я думала что после защиты я уйду в загул на неделю.

Но нееет.

После того как я дописала "все", я дописывала его еще раз, потом еще раз и еще один разочек редактировала. Потом мой научрук прочитал и выделил желтым то, что нужно менять, таким образом я его еще разик корректировала. А потом мой рецензент открыла работу и спросила почему лит-ра оформлена стилем APA, а не так как в требованиях, а диаграммы не подписаны. И тут 108 страничек я опять редактировала на предмет ссылок на источники и имен диаграмм.

После того как я защитилась в четверг, мы с одногруппниками посидели в Портере и выпили (даже напиться не смогли...). Всю пятницу я гуляла. А сегодня уже воскресенье и мне нудно. Я ищу чем себя занять и, наверное, работу.


А в посте я хочу поделиться своим бесценным опытом. БОльшая часть останется приватной, но какие-то выводы опубликую.

Конечно, за пол года до сдачи я била баклуши и пописывала теоретический раздел, все еще решая на украинском или на английском писать. За три месяца до сдачи этот вопрос уже даже не стоял - только родной язык. Когда у меня было целых шесть месяцев, я не задумывалась о том, что договориться с международной корпорацией для исследования (у меня организационный климат) может быть не просто. И у меня были на то причины: во-первых, имя и знакомства моего научрука (тогда я еще на это надеялась) могли сыграть решающую роль в облегчении моих потуг, а во-вторых, выпускники Могилянки вездесущи и они часто помогают своим студентам. Все сложилось не так. Итого теперь я знаю:

- "да"  не окончательно. "Да" через какой-то промежуток времени может превратиться в "нет".
- если член правления твой кум, он все равно может сказать "нет"
- если руководитель говорит "да", ейчар может сказать "нет" и в результате будет "нет".

В конце концов хеппи ендом этой истории стал стажер компании С., по совместительству мой друг. На тот момент он был стажером один месяц и еще даже не подписал договор с компанией. И вот так вот чудесно мне все порешал.

На защиту не пришел ни один научрук, только ДЕК и мы. В принципе, они отнеслись к нам человечно (не без исключений). Но это были совсем не те вопросы, на которые я бы хотела ответить. Объяснить как я построила регрессию я могу, без проблем. Но не куда ли интереснее покапать в выводах по исследованию? Вобщем я ждала чего-то более грандиозного от "защиты диплома", и выписывала все эти предложения ночами до утра не просто так же.


У меня хеппи енд, все доделывалось в последний момент, но я в надежде больше до такого не доводить, потому что от картинок "пиши диплом" меня типает до сих пор.

Про лекцію Кличка в Могилянці

     Вчора Віталій Кличко виступив із лекцією перед студентами Могилянки. Розповідав про досягнення успіху, про свій приклад в спорті,  про своє нове зацікавлення політикою, що він робить і навіщо. В принципі, він не сказав нічого нового, нічого більшого, ніж в своїх інтерв'ю (навіть тому ж Ткаченко на плюсах). Розповів про приклад Грузії і свою поїздку в Батумі, про те, що Польща вже більше нагадує Німеччину, аніж постсовок (в мене було таке ж порівняння, коли я приїхала до Варшави, щоправда поляки посміялись), про необхідність реформ і подолання корупції. Приправив це все прикладами з життя, історіями з дитинства, діалогами з друзями. 

    Не мені судити чемпіона світу, але я все ж таки напишу свої враження :)

+ лекція в КМЦ почалась лише з 10-хвилинною затримкою (mission impossible для Могилянки і її гостей)

+ в нього дуже відчутний прогрес в мові. Хоча вимова деяких слів суто російська, він майже не вживав русизмів (але ж ця звичка могилянців паралельно з промовцем голосно говорити правильний варіант при тиші в залі... напевне це наслідки жорстких пар з української на першому році :) )

+ Говорить 'бєз бумажкі'. Він говорив структуровано і повністю від себе. Навряд чи імпровізував, але завдяки хорошій підготовці показав себе ок.

+ В нього неймовірна міміка обличчя. Я б хотіла так вміти кривитись на іспиті, коли мені не подобається запитання :)

+ Кличко був достатньо живим на сцені, рухався, змінював голос. Навіть вірш прочитав. Щоправда Гліб поруч казав, що напевне тільки закінчив курси ораторського.

+ Він взагалі дуже кльовий. Жодних 'понтів' чи зверхнього ставлення. З повагою ставився до всіх запитань, надто довгі конспектував і тільки обличчям показував, що час вже закінчувати.

+ Також він кльовий тому, що прийшов спілкуватись зі студентами (хоч це і промо перед виборами, він прийшов особисто)

А тепер що можна було покращити: він говорив доволі абстрактно, загальноприйняті погляди на політику і як все 'має робитись'; а мороз по шкірі в мене йшов переважно через те, що я промокла під дощем, а не від глибини промови.

Отакоі. Загальне враження - він дуже крутий і я його неймовірно поважаю. Якби хоч один відсоток українців був таким змотивованим, як він, ми б вже мали розвинену країну. Це ж який рівень альтруїзму і самосвідомості в Кличка, щоб при всіх своїх можливостях він обрав українську політику. Люблю-люблю його :)

Всім щасти,

мийте руки та слухайтесь маму, як каже один мій знайомий.