понеділок, 31 грудня 2012 р.

2012.

Цей рік приніс багато нового в моє життя і був really challenging одночасно. Підбирати епіграф до нього немає сенсу, бо він був різним, але для більшості року підходить щось на кшалт 'Go on. No matter what. Really no matter what, you are moving forward'. Багато приємних речей також трапилось цього року, нових неймовірних чудових людей в моєму житті, подій, нових можливостей, досвіду.

Більшість з моїх підсумків і планів на наступний рік так і залишиться приватними в моєму Manekibook, а тут пишу декілька речей для охочих почитати (якщо такі, звісно, є):
  • я змінила країну проживання (привіт, капітане:));
  • продовжую подорожувати (чого хочеться завжди більше і більше). Цього року, окрім Амтердаму, це були Париж і Варшава;
  • остаточно закинула китайську (feeling really ashamed) і перейшла в повсякденному спілкування на англійську;
  • познайомилась з неймовірною кількістю нових, цікавих і талановитих людей тут. Вони всі різні, з різних культур і бекграунду, але зараз це сприймається абсолютно нормально "так, як і треба". Люблю-люблю-люблю мультикультурність!
  •  також я мала чудовий досвід перед від'їздом в українській соціології. Зробила з екс-колегами, колежанками і шефом багато поїздок по Україні і поспілкувалась зі стількомаааа українцями.
  • закінчила Могилянку - HURRAY! :) стільки сил, стільки енергії і роботи над дипломом і іспитами - і я бакалавр! %)
  • ну і напевне найголовніше - я стала легше відноситись до життя. Не мучусь через те, що не змінити, не переймаюсь, як-то кажуть, через "дураків і дороги" :)

Я не знаю, наскільки ці часткові спогади цікаво читати комусь окрім мене, але це частинка мого життя:)

З Новим Роком!
Досягень і щастя!

понеділок, 10 грудня 2012 р.

December. Make my wishes come true.


It seems now that I haven't written anything (except university papers - which were more than enough) for centuries. Sometimes I even think I forgot how to do it. I could talk here about the Amsterdam, The Netherlands, about my new lifestyle and question the fact that it haі influenced my views. But it's more appropriate for a personal conversation than a blogpost (anyway, later I'd love to share my impression of the local bank-system, cycling and couple other things, lol).

Well, it's the tenth day of December (in the draft of this post it was the "first day") and 'the countdown begins'. The countdown till the end of this huge and great year, till I should finish this year's plans, till I pick up a beautiful dress and sip champagne in the last seconds of 2012. But all these seems so far away.

There is 20 days December ahead. I know that the last month of the year would be marked by a couple of important papers for the university and a great deal of readings. I also know that an exciting trip is waiting for me and I can't wait to see this dream-city. And I also know that a great deal of uncertainty enters my life. Probably I never can stay in my comfort zone and always in a search of new opportunities and emotions.

I wish you all, who read this post, to spend December as productive and happily as you, guys, can.
Many kisses,
Me.



Зараз це виглядає так, ніби я не писала нічого (окрім університетських робіт - чого було більше ніж достатньо) століття. Іноді мені навіть здається, що я забула як це робити. Я можу говорити зараз про Амстердам, Нідерланди, мій новий стиль життя і обговорювати чи мало це все вплив на мої погляди. Але це доречніше для особистих розмов (хоча в будь якому разі, пізніше я б хотіла поділитись враженнями про місцеву банківську систему, велосипеди і декілька інших речей, лол).

Сьогодні десятий день грудня (в чернетці цього посту було зазначено "перший") і "відлік" розпочато. Відлік до кінця цього величезного і чудового року, до того часу коли я маю закінчити свої цьогорічні плани, до того часу коли я виберу гарну сукню і з бокалом шампанського проведу останні секунди 2012 року. Але це здається настільки далеким зараз.

В мене є ще 20 днів грудня попереду. Я знаю, що останній місяць року буде позначено декількома важливими роботами для університету і купою читання. Я також знаю, що захоплююча подорож в місто-мрію чекає на мене. І ще багато невизначеності входить в моє життя. Напевне я ніколи не зможу залишатись в своїй зоні комфорту і постійно буду шукати нові можливості і емоції.

Щирі побажання читачам цього посту провести грудень настільки продуктивно і щасливо, наскільки це можливо для вас.
Багато поцілунків,
Я.

понеділок, 2 липня 2012 р.

О безопасности в интернете.


 Все имена вымышлены, любые совпадения с реальной жизнью случайны.

О безопасном поведении в сети не говорил только ленивый. Новости пестрят заголовками о том, как подростки попадаются в руки мошенников, знакомясь с ними в соцсетях, как работников увольняют за их записи и комментарии, как кто-то по неосторожности сливает важную информацию. Но вот я тоже придумала историйку на эту тему.

Был один загадочный молодой человек, который в общем-то очень прикольный, но чем занимается в жизни не понятно. Хороший собеседник, с отличным чувством юмора, но вот вопросы о деятельности и своей жизни всегда избегал. Все бы так и осталось, но он не оставил свой мейл дабы получить фотки с вечеринки. В нем не было даже фамилии, это было вроде sanjka123@hotmail.com (извините, если угадала чей-то мейл настоящий). Но вот незадача. Этот ящик был привязан к одному из сервисов с фотографиями, где была указана настоящая фамилия. Через минуту поиск ВКонтакте – первая страница поиска выбивает его профиль. Открытые альбомы и комментарии нормально так приоткрывают завесу личной жизни. Следующая минута – поиск Google, и на 3-4 странице попадается открытое резюме с записями об образовании, предыдущих местах работы и тп о.0.
А теперь вопрос: зачем было так шифроваться, если ты столько выкладываешь в открытый доступ?
Мораль: дети, если где-то уже выложили пруф событий, не скрывайте это в живом общении, если хотите доносить информацию точечно только близким, хоть делайте профили закрытыми.

Все имена вымышлены, любые совпадения с реальной жизнью случайны.

вівторок, 15 травня 2012 р.

О неадекватности KSE

Сегодня после открытой лекции в Киевской Школе Экономики кто-то из администрации спросил у аудитории:

 - А сколько здесь присутствует студентов КСЕ?

Поднял руку только один (!) человек (всего в аудитории было людей 70-80). В зале покатился хохот, мол свои студенты не ходят совсем. На что этот человек решил ответить:

- А я-то думаю почему такие вопросы задают *глупые*. Студенты КСЕ никогда бы такого не спросили.

Я считаю, что так выкручиваться из ситуации как минимум неприлично. Если они позиционируют себя как престижное заведение, которое готовит топ-менеджеров корпораций, то должны показывать хоть какую-то культуру и образованность. Если в голове у администрации такое, то что в головах у их студентов? И зачем так открыто показывать неуважение к аудитории?

Это был настолько неприятный осадок, что мы с А. посидели в шоке минуту, а потом развернулись и ушли. Сколько бы Чернышов не распинался и не рассказывал, такое окончание испоганило просто все. Надеюсь у меня будет возможность написать этому представителю администрации КСЕ на фб, а не говорить в одну сторону у себя в блоге, но сидеть дальше было просто неприятно.

неділя, 13 травня 2012 р.

О дипломе.


Когда я писала диплом, я верила что закончу и буду целый день делать себе масочки, маникюрчики, посмотрю фильм и расслаблюсь. Когда я писала диплом, я думала что после защиты я уйду в загул на неделю.

Но нееет.

После того как я дописала "все", я дописывала его еще раз, потом еще раз и еще один разочек редактировала. Потом мой научрук прочитал и выделил желтым то, что нужно менять, таким образом я его еще разик корректировала. А потом мой рецензент открыла работу и спросила почему лит-ра оформлена стилем APA, а не так как в требованиях, а диаграммы не подписаны. И тут 108 страничек я опять редактировала на предмет ссылок на источники и имен диаграмм.

После того как я защитилась в четверг, мы с одногруппниками посидели в Портере и выпили (даже напиться не смогли...). Всю пятницу я гуляла. А сегодня уже воскресенье и мне нудно. Я ищу чем себя занять и, наверное, работу.


А в посте я хочу поделиться своим бесценным опытом. БОльшая часть останется приватной, но какие-то выводы опубликую.

Конечно, за пол года до сдачи я била баклуши и пописывала теоретический раздел, все еще решая на украинском или на английском писать. За три месяца до сдачи этот вопрос уже даже не стоял - только родной язык. Когда у меня было целых шесть месяцев, я не задумывалась о том, что договориться с международной корпорацией для исследования (у меня организационный климат) может быть не просто. И у меня были на то причины: во-первых, имя и знакомства моего научрука (тогда я еще на это надеялась) могли сыграть решающую роль в облегчении моих потуг, а во-вторых, выпускники Могилянки вездесущи и они часто помогают своим студентам. Все сложилось не так. Итого теперь я знаю:

- "да"  не окончательно. "Да" через какой-то промежуток времени может превратиться в "нет".
- если член правления твой кум, он все равно может сказать "нет"
- если руководитель говорит "да", ейчар может сказать "нет" и в результате будет "нет".

В конце концов хеппи ендом этой истории стал стажер компании С., по совместительству мой друг. На тот момент он был стажером один месяц и еще даже не подписал договор с компанией. И вот так вот чудесно мне все порешал.

На защиту не пришел ни один научрук, только ДЕК и мы. В принципе, они отнеслись к нам человечно (не без исключений). Но это были совсем не те вопросы, на которые я бы хотела ответить. Объяснить как я построила регрессию я могу, без проблем. Но не куда ли интереснее покапать в выводах по исследованию? Вобщем я ждала чего-то более грандиозного от "защиты диплома", и выписывала все эти предложения ночами до утра не просто так же.


У меня хеппи енд, все доделывалось в последний момент, но я в надежде больше до такого не доводить, потому что от картинок "пиши диплом" меня типает до сих пор.

середа, 25 квітня 2012 р.

Про лекцію Кличка в Могилянці


     Вчора Віталій Кличко виступив із лекцією перед студентами Могилянки. Розповідав про досягнення успіху, про свій приклад в спорті,  про своє нове зацікавлення політикою, що він робить і навіщо. В принципі, він не сказав нічого нового, нічого більшого, ніж в своїх інтерв'ю (навіть тому ж Ткаченко на плюсах). Розповів про приклад Грузії і свою поїздку в Батумі, про те, що Польща вже більше нагадує Німеччину, аніж постсовок (в мене було таке ж порівняння, коли я приїхала до Варшави, щоправда поляки посміялись), про необхідність реформ і подолання корупції. Приправив це все прикладами з життя, історіями з дитинства, діалогами з друзями. 
    Не мені судити чемпіона світу, але я все ж таки напишу свої враження :)

+ лекція в КМЦ почалась лише з 10-хвилинною затримкою (mission impossible для Могилянки і її гостей)
+ в нього дуже відчутний прогрес в мові. Хоча вимова деяких слів суто російська, він майже не вживав русизмів (але ж ця звичка могилянців паралельно з промовцем голосно говорити правильний варіант при тиші в залі... напевне це наслідки жорстких пар з української на першому році :) )
+ Говорить 'бєз бумажкі'. Він говорив структуровано і повністю від себе. Навряд чи імпровізував, але завдяки хорошій підготовці показав себе ок.
+ В нього неймовірна міміка обличчя. Я б хотіла так вміти кривитись на іспиті, коли мені не подобається запитання :)
+ Кличко був достатньо живим на сцені, рухався, змінював голос. Навіть вірш прочитав. Щоправда Гліб поруч казав, що напевне тільки закінчив курси ораторського.
+ Він взагалі дуже кльовий. Жодних 'понтів' чи зверхнього ставлення. З повагою ставився до всіх запитань, надто довгі конспектував і тільки обличчям показував, що час вже закінчувати.
+ Також він кльовий тому, що прийшов спілкуватись зі студентами (хоч це і промо перед виборами, він прийшов особисто)

А тепер що можна було покращити: він говорив доволі абстрактно, загальноприйняті погляди на політику і як все 'має робитись'; а мороз по шкірі в мене йшов переважно через те, що я промокла під дощем, а не від глибини промови.



Отакоі. Загальне враження - він дуже крутий і я його неймовірно поважаю. Якби хоч один відсоток українців був таким змотивованим, як він, ми б вже мали розвинену країну. Це ж який рівень альтруїзму і самосвідомості в Кличка, щоб при всіх своїх можливостях він обрав українську політику. Люблю-люблю його :)


Всім щасти,
мийте руки та слухайтесь маму, як каже один мій знайомий.

четвер, 12 квітня 2012 р.

Про 'ты' и 'Вы'

Для меня всегда было проблемой как обратиться к человеку: на ты или на Вы? Если мне было трудно определиться самой, то я спрашивала. Обычно люди отвечают сразу же, не задумываясь, как им будет удобнее. Ужасно не люблю фамильярности и не понимаю, как, например, 20-летний юноша может называть своего 50-летнего коллегу по работе "Денис, а ты...".
Но тем не менее всему есть предел. Я в последнее время задолбалась говорить, что ко мне можно "на ты". Модели на кастингах, парни на тренировках, новые знакомые по проектам - почти все "вы-кают". При том, что все эти люди примерно на одной позиции со мной и одного возраста (а часто старше). Когда я слышу от коллег "вы" - сразу же возникает невидимая стена, и, по-моему, она как-то охлаждает общение, делает его отдаленным и очень формальным (что странно, когда с вас на одной тренировке стекает одинаковое количество пота).
Иногда мне становится смешно, и я начинаю "вы-кать" в ответ. И получается зрелище, когда два тинейджера (правда я уже год как не тин=) общаются вроде: "ой, а Вы не могли бы мне подать вот этот мяч - Да, возьмите. - Ой, извините, я Вам наступил на ногу".

Как вы выходите из таких ситуаций?

П.С. Круто в английском, ко всем 'you'.

середа, 4 квітня 2012 р.

Мысли.

У кого-то не расшифровывается интервью, кто-то собирается начать ходить в спортзал, на улице девушки говорили о новой коллекции, "юля, принц к тебе домой не придет, выбирайся куда-то", "чтобы выйти на крещатик, вам сейчас нужно повернуть налево, ой направо", " и сделайте эту асану хорошо, ведь она может быть последняя", что будет в пятницу, что будет завтра *я не хочу об этом думать*, как она могла стать министром экономики через 6 лет после выпуска, почему он так долго держал руку, когда пожимал ее... тысячи мыслей в голове, тысячи людей мимо.

Когда мне раньше один человек сказал, что не может заснуть ночью, хоть и устает - я ему не поверила. Сказала, значит мало физически устаешь, отпусти мысли, не ешь на ночь (я в последнее время только о жрачке и пишу в твиттер, блин). Он вздохнул (он-лайн вздох, ок), сказал, что бессонница может быть и у уставшего человека. Не верила, пока не проверила.

Я не знаю о чем этот пост и какая его цель, я не могу спать.

И еще кстати, мне вчера снился шоколад. Знаешь, такой как в Львівській майстерні кусками большими они разламывают. А за ночь до этого - что я полетела в Пекин на выходные, чтобы мне подписали один документ (разумное решение, ха?). А в остальное время - кошмары.

Еще я думаю, что мне нужно первой позвонить О. И еще я хочу, чтобы приехали родители, но они по-моему от меня морозятся.

субота, 25 лютого 2012 р.

Про поездку.

Рассылаю последние и-мейлы, загружаю музыку в плеер, жду пока досохнут свитера и буду ехать на поезд. Сегодня уезжаю в Варшаву примерно до следующих выходных.

Удивительная будет поездка: я не знаю с кем я еду, что мы будем там делать, когда вернемся назад. Это было примерно так:
-Паш, если меня в посольстве спросят, чем мы будем там заниматься, я понятия не имею что отвечать.
-Какую цель визита в анкете написала?
-Учеба.
-Ну вот учиться и едешь :)

Проведу в дороге целый день, надеюсь у меня будет правильное настроение и я почитаю что-то полезное. Скоро расскажу как оно было.

П.С. Так сложилось, что Варшава - это мой dream city достаточно давно, но побывать еще не удавалось.

пʼятниця, 17 лютого 2012 р.

Об интервью

Как бы вам кто не жаловался, что проводить интервью - это глупоскучнобесполезно, не верьте. Отличное занятие. И писать транскрипт с диктофона - тоже.

Когда у меня есть уже опыт нескольких разговоров, могу сравнивать опытных спикеров (тееех еще разказчиков, уж поверьте!) с теми, кого мало "допрашивали" так вот целенаправленно. Из первых выбить не фразу-клише или не заученный ответ бывает сложно. Хотя Е.К. как-то сделал мне комплимент, задумавшись: "такого у меня еще, конечно, не спрашивали. нужно подумать". У вторых же можно разбирать тараканов в голове потом по транскриптам разговора (закрывая глаза на все "какие-то", "в общем", "например", "это", "то") и удивляться какие разные бывают люди. Сегодня в голову мне пришла мысль, что если бы у меня была еще сестра/брат, я бы поняла это намного раньше, и проблем в жизни было бы меньше. Но не факт :)
Кто-то любит быть Глобой и рассказывать обо всем обществе с полным "знанием" дела, это иногда доходит чрезмерной самоуверенности; а кто-то думает, что его практики есть абсолютно нормальными для всех и говорит что-то вроде "ну да, я люблю выпить пивка с марсианами, как и все люди. Ничего необычного".

Но стоит, конечно, упомянуть и мой "профессионализм". Начнем с того, что респондентов (если это, конечно, не одногруппники-социологи), а тем более экспертов, я побаиваюсь. Мне кажется, что все мои вопросы - это глупости и они сейчас откомментируют уровень разумности моего опросника. Привитый подход к задаванию вопросов в украинских школах? Еще я часто могу гы-гыкать не в тему, как бы поддерживая разговор. Оригинально, ха? И, что самое обидное, в процессе написания транскрипта (как там говорят, лучше поздно, чем никогда?) в голову приходят умные мысли, что можно было бы уточнить, попросить рассказать подробнее.

Ну дык это все я к чему. Полезно поговорить и действительно попытаться понять чью-то точку зрения, кроме своей. И хотя бы иногда это делать не из-за задания.

середа, 15 лютого 2012 р.

О радостных моментах.

Когда я узнаю радостную (по идее-то) новость о том, что я куда-то прошла, какой-то мой проект удался или был высоко оценен, мое радостное состояние длится примерно 0,01 сек. И дело даже не в том, что я сразу же ставлю себе какую-то новую, более высокую цель. Нет. Просто мне становится уже неинтересно. Но неужели весь тот труд, что я делала, все то время, что посвятила работе над проектом, заслуживает всего лишь 0,1 сек радости?

Когда-то я читала о том, что такое восприятие реальности наблюдается у людей, склонных слишком много работать. Трудоголиков, то есть. Но нет! До трудоголика мне еще ОЧЕНЬ далеко. Я себя холю и лелею, смотрю фильмы, сижу в социальных сетях, вот блог писать начала. Да и в статье о трудоголиках говорилось о том, что они за морковкой сразу хотят взбираться выше и выше, чего не наблюдается у меня.

А когда-то вот еще кто-то незнакомый мне улыбнулся и сделал комплимент, или вот с подружкой мы мило посидели и поговорили - и приятные ощущения от воспоминания по всему телу могут разливаться до сих пор.

Так что же выходит?? Работа (мои activities) для меня ничего не значит? Тоже нет. Три дня без учебы или хотя бы чтения мне хватает для того, чтобы я на стену начинала лезть.
В чем же проблема? Почему я перестала радоваться? Почему я все так же много улыбаюсь, но это скорее привычка, а не настоящие эмоции?
Блин, помогите разобраться, а?)

субота, 4 лютого 2012 р.

А чего эти дебилы не расходятся?

Готовила письменный материал и наткнулась на чудесную статью в Википедии - List of political catch phrases. Перешла я туда, собственно, чтобы узнать подробнее о крылатой уже фразе "It's economy, stupid". Оказывается, в 1992 году Клинтон смог победить Буша (который был беззаговорочным лидером благодаря своей политике по завершению Холодной войны и Войны в Персидском заливе) потому что, простым слоганом подчеркнул рецессию в экономике. В общих чертах его политтехнологи разработали такую стратегию месседжей, что в итоге привело к победе кандидата:
  1. Change vs. more of the same
  2. The economy, stupid
  3. Don't forget health care

Но это отступление. Писала я о catch phrases. Наряду с длинными списками высказываний адекватных политических лидеров (напр., США - 'Yes, we can' - Obama; UK - 'Keep calm and carry on') украинский список содержит всего четыре. Зато какие. Цитата:

Ukraine

  • "Любі друзі..." (Dear friends) phrase often used in speeches by Viktor Yushchenko, 3rd president of Ukraine.
  • "Я верю, что сильных и здоровых людей намного больше, чем этих козлов, которые мешают нам жить!" (I believe that there are more strong and healthy people, than these bastards, which are disturbing us) by Viktor Yanukovich, 4rth Ukrainian president (2004, during president election campaign, about those, who were supporting his opponents)
  • "Працював, очолював підприємства. І от уже 10 років як став чиновником і, так сказати, вліз у дєрьмо" (I was working, leading enterprise. 10 years ago I became a bureaucrat and I stepped in the shit), by Viktor Yanukovich, 4th Ukrainian president (2004, during president election campaign, during the meeting in Zhytomyr region)
  • "А чего эти дебилы не расходятся?" (Why won't these morons leave already?) by Viktor Yanukovich, 4rth Ukrainian president (December 2009, after the meeting about people, who came on meeting. Vasylkiv, Kiev region)


Я искренне надеюсь, что в следующие выборы эти дебилы разойдутся.