Про лекцію Кличка в Могилянці

     Вчора Віталій Кличко виступив із лекцією перед студентами Могилянки. Розповідав про досягнення успіху, про свій приклад в спорті,  про своє нове зацікавлення політикою, що він робить і навіщо. В принципі, він не сказав нічого нового, нічого більшого, ніж в своїх інтерв'ю (навіть тому ж Ткаченко на плюсах). Розповів про приклад Грузії і свою поїздку в Батумі, про те, що Польща вже більше нагадує Німеччину, аніж постсовок (в мене було таке ж порівняння, коли я приїхала до Варшави, щоправда поляки посміялись), про необхідність реформ і подолання корупції. Приправив це все прикладами з життя, історіями з дитинства, діалогами з друзями. 

    Не мені судити чемпіона світу, але я все ж таки напишу свої враження :)

+ лекція в КМЦ почалась лише з 10-хвилинною затримкою (mission impossible для Могилянки і її гостей)

+ в нього дуже відчутний прогрес в мові. Хоча вимова деяких слів суто російська, він майже не вживав русизмів (але ж ця звичка могилянців паралельно з промовцем голосно говорити правильний варіант при тиші в залі... напевне це наслідки жорстких пар з української на першому році :) )

+ Говорить 'бєз бумажкі'. Він говорив структуровано і повністю від себе. Навряд чи імпровізував, але завдяки хорошій підготовці показав себе ок.

+ В нього неймовірна міміка обличчя. Я б хотіла так вміти кривитись на іспиті, коли мені не подобається запитання :)

+ Кличко був достатньо живим на сцені, рухався, змінював голос. Навіть вірш прочитав. Щоправда Гліб поруч казав, що напевне тільки закінчив курси ораторського.

+ Він взагалі дуже кльовий. Жодних 'понтів' чи зверхнього ставлення. З повагою ставився до всіх запитань, надто довгі конспектував і тільки обличчям показував, що час вже закінчувати.

+ Також він кльовий тому, що прийшов спілкуватись зі студентами (хоч це і промо перед виборами, він прийшов особисто)

А тепер що можна було покращити: він говорив доволі абстрактно, загальноприйняті погляди на політику і як все 'має робитись'; а мороз по шкірі в мене йшов переважно через те, що я промокла під дощем, а не від глибини промови.

Отакоі. Загальне враження - він дуже крутий і я його неймовірно поважаю. Якби хоч один відсоток українців був таким змотивованим, як він, ми б вже мали розвинену країну. Це ж який рівень альтруїзму і самосвідомості в Кличка, щоб при всіх своїх можливостях він обрав українську політику. Люблю-люблю його :)

Всім щасти,

мийте руки та слухайтесь маму, як каже один мій знайомий.

Про 'ты' и 'Вы'

Для меня всегда было проблемой как обратиться к человеку: на ты или на Вы? Если мне было трудно определиться самой, то я спрашивала. Обычно люди отвечают сразу же, не задумываясь, как им будет удобнее. Ужасно не люблю фамильярности и не понимаю, как, например, 20-летний юноша может называть своего 50-летнего коллегу по работе "Денис, а ты...".
Но тем не менее всему есть предел. Я в последнее время задолбалась говорить, что ко мне можно "на ты". Модели на кастингах, парни на тренировках, новые знакомые по проектам - почти все "вы-кают". При том, что все эти люди примерно на одной позиции со мной и одного возраста (а часто старше). Когда я слышу от коллег "вы" - сразу же возникает невидимая стена, и, по-моему, она как-то охлаждает общение, делает его отдаленным и очень формальным (что странно, когда с вас на одной тренировке стекает одинаковое количество пота).
Иногда мне становится смешно, и я начинаю "вы-кать" в ответ. И получается зрелище, когда два тинейджера (правда я уже год как не тин=) общаются вроде: "ой, а Вы не могли бы мне подать вот этот мяч - Да, возьмите. - Ой, извините, я Вам наступил на ногу".

Как вы выходите из таких ситуаций?

П.С. Круто в английском, ко всем 'you'.

Мысли.

У кого-то не расшифровывается интервью, кто-то собирается начать ходить в спортзал, на улице девушки говорили о новой коллекции, "юля, принц к тебе домой не придет, выбирайся куда-то", "чтобы выйти на крещатик, вам сейчас нужно повернуть налево, ой направо", " и сделайте эту асану хорошо, ведь она может быть последняя", что будет в пятницу, что будет завтра *я не хочу об этом думать*, как она могла стать министром экономики через 6 лет после выпуска, почему он так долго держал руку, когда пожимал ее... тысячи мыслей в голове, тысячи людей мимо.

Когда мне раньше один человек сказал, что не может заснуть ночью, хоть и устает - я ему не поверила. Сказала, значит мало физически устаешь, отпусти мысли, не ешь на ночь (я в последнее время только о жрачке и пишу в твиттер, блин). Он вздохнул (он-лайн вздох, ок), сказал, что бессонница может быть и у уставшего человека. Не верила, пока не проверила.

Я не знаю о чем этот пост и какая его цель, я не могу спать.

И еще кстати, мне вчера снился шоколад. Знаешь, такой как в Львівській майстерні кусками большими они разламывают. А за ночь до этого - что я полетела в Пекин на выходные, чтобы мне подписали один документ (разумное решение, ха?). А в остальное время - кошмары.

Еще я думаю, что мне нужно первой позвонить О. И еще я хочу, чтобы приехали родители, но они по-моему от меня морозятся.