Про счастье.

Когда-то я думала, что вот я выпущусь из университета и стану чувствовать себя счастливой. Выпустилась с отличием с магистратуры университета Амстердама, а счастья не было. Но я тогда грешила на ожидание residence permit и поиски работы. Я получила свой residence permit, подписала контракт с большой международной компанией, в которой сейчас и работаю, а счастья все нет.

Теперь мне кажется, что счастье придет когда платьиц будет много-много, контракт с компанией будет постоянным, и зарплата будет выше. Еще когда пяток килограм уйдет, и кожа лица станет опять чистой и сияющей.

Мне кажется, мне пожизненно быть глубоко несчастным человеком.

хх.

Three pics

I think today on the plane was the first time this year when I felt myself completely peaceful and relaxed. I spent my holidays (two great weeks) in Ukraine, and it helped me to restart my mind. Also the question of where my home is became actual only now; the border guard made me realise that:

- Purpose of your visit? Business trip?
- ...going home...

Well, this dialog will work on both borders :)

So, what was I actually doing? Here are three pics to explain.

1) I spent hours on the back seat of my parent's car, visiting places of my childhood and spending time with my mom and dad.

2) Yeah, the most important part -- I was basically sleeping and eating most of the time (btw, finally could sleep without pills). Now I REALLY need to mind what I'm eating in Ams, and to work out a lot.

3) I was also going out -- hello night clubs! I've missed you at the lib!

4) And the very main reason of my trip -- I met my friends. These are people who make me feel confident, beloved and happy just by sitting next to me, joking around and chatting about everything in the world. It felt so good to hug them, and just to hear familiar voices.

I love you so...

And of course Kiev surprises me a lot still. A stranger reading me poetry in the middle of the night on Kreschatik, a stranger presenting a teddy bear and flowers at the restaurant; I've also unexpectedly participated in the business negotiations (btw it was lots of fun). And all the beautiful, nice and open people in the country - I like you.

See you soon Kiev,
With love,
J.

My life lately

I fall when running yesterday. Actually that's not the best starting sentence but that's why I'm writing here finally. My knee really hurts, so I'm trying not to move much. Hope it's nothing serious.

So, what has changed in my life since February, 26, when I had my last
blogpost here? A lot. I spent 3 challenging months in London, visited Ukraine, realised that many things have changed there, came back to Amsterdam. Finished all my studies, lived in the library for a while finishing my thesis. Actually I got 9.0 (A+) for it, so hard work (and it was super-hard work even for such a workaholic as I am) pays off.

Now I'm waiting for my graduation ceremony on September, 17th, which is not gonna be festive at all. Just 5 students (actually 4, cause one has left town already lol) giving 5min presentations on their theses, and then getting a piece of paper (I mean diploma). Everything happens in the morning, and it takes an hour or so. Meh-meh...Well, at least I may buy a nice dress for the event.

I have also applied for a 'search year' here, in the Netherlands, which means that a recent graduate can stay in the country and work for a year after graduation. Can't say anything else about my job perspectives or the country I'm gonna live in, basically cause I don't know it myself.

And as a conclusion...I got one of the best compliments yesterday, and I want to believe it was sincere :)
'I have never seen anybody who would just stand up, smile and continue the run after such a fall. And I've seen a lot of runners'.

Isn't it cute? :)

Лондон.

Я переехала жить в Лондон. Чувствую себя здесь как дома. Хотя как дома выходит уже в любом городе.
Опять все сначала - ищу круг общения, занятия помимо учебы, спортзал, супермаркет, тихое кафе и любимое место в библиотеке. Как мало студенту нужно.
А вообще непривычно, что ты понимаешь о чем говорят люди на улицах, поначалу оборачивалась, мол "о, иностранцы приехали". Ан-нет. Местные.
Британцы приветливые, работают больше голландцев и спешат тоже больше. Сесть на велик я бы не рискнула (даже если бы у них было правостороннее движение), а вот к чтению в транспорте смогла вернуться.
Еще у меня вопрос: почему Лондон известен своей плохой (=дождливой) погодой, а в Амстердаме она хуже? Вообще у меня еще много вопросов, которые нужно выяснить.

А пока вот красивая фоточка из тырнета:

П.С. После просмотра любимого Шерлока в черных кэбах таится что-то зловещее. Ох-ох-ох-хо-хо

2012.

Цей рік приніс багато нового в моє життя і був really challenging одночасно. Підбирати епіграф до нього немає сенсу, бо він був різним, але для більшості року підходить щось на кшалт 'Go on. No matter what. Really no matter what, you are moving forward'. Багато приємних речей також трапилось цього року, нових неймовірних чудових людей в моєму житті, подій, нових можливостей, досвіду.

Більшість з моїх підсумків і планів на наступний рік так і залишиться приватними в моєму Manekibook, а тут пишу декілька речей для охочих почитати (якщо такі, звісно, є):

• я змінила країну проживання (привіт, капітане:));
• продовжую подорожувати (чого хочеться завжди більше і більше). Цього року, окрім Амтердаму, це були Париж і Варшава;
• остаточно закинула китайську (feeling really ashamed) і перейшла в повсякденному спілкування на англійську;
• познайомилась з неймовірною кількістю нових, цікавих і талановитих людей тут. Вони всі різні, з різних культур і бекграунду, але зараз це сприймається абсолютно нормально "так, як і треба". Люблю-люблю-люблю мультикультурність!
•  також я мала чудовий досвід перед від'їздом в українській соціології. Зробила з екс-колегами, колежанками і шефом багато поїздок по Україні і поспілкувалась зі стількомаааа українцями.

• закінчила Могилянку - HURRAY! :) стільки сил, стільки енергії і роботи над дипломом і іспитами - і я бакалавр! %)
• ну і напевне найголовніше - я стала легше відноситись до життя. Не мучусь через те, що не змінити, не переймаюсь, як-то кажуть, через "дураків і дороги" :)

Я не знаю, наскільки ці часткові спогади цікаво читати комусь окрім мене, але це частинка мого життя:)

З Новим Роком!
Досягень і щастя!

December. Make my wishes come true.

It seems now that I haven't written anything (except university papers - which were more than enough) for centuries. Sometimes I even think I forgot how to do it. I could talk here about the Amsterdam, The Netherlands, about my new lifestyle and question the fact that it haі influenced my views. But it's more appropriate for a personal conversation than a blogpost (anyway, later I'd love to share my impression of the local bank-system, cycling and couple other things, lol).

Well, it's the tenth day of December (in the draft of this post it was the "first day") and 'the countdown begins'. The countdown till the end of this huge and great year, till I should finish this year's plans, till I pick up a beautiful dress and sip champagne in the last seconds of 2012. But all these seems so far away.

There is 20 days December ahead. I know that the last month of the year would be marked by a couple of important papers for the university and a great deal of readings. I also know that an exciting trip is waiting for me and I can't wait to see this dream-city. And I also know that a great deal of uncertainty enters my life. Probably I never can stay in my comfort zone and always in a search of new opportunities and emotions.

I wish you all, who read this post, to spend December as productive and happily as you, guys, can.
Many kisses,
Me.

Зараз це виглядає так, ніби я не писала нічого (окрім університетських робіт - чого було більше ніж достатньо) століття. Іноді мені навіть здається, що я забула як це робити. Я можу говорити зараз про Амстердам, Нідерланди, мій новий стиль життя і обговорювати чи мало це все вплив на мої погляди. Але це доречніше для особистих розмов (хоча в будь якому разі, пізніше я б хотіла поділитись враженнями про місцеву банківську систему, велосипеди і декілька інших речей, лол).

Сьогодні десятий день грудня (в чернетці цього посту було зазначено "перший") і "відлік" розпочато. Відлік до кінця цього величезного і чудового року, до того часу коли я маю закінчити свої цьогорічні плани, до того часу коли я виберу гарну сукню і з бокалом шампанського проведу останні секунди 2012 року. Але це здається настільки далеким зараз.

В мене є ще 20 днів грудня попереду. Я знаю, що останній місяць року буде позначено декількома важливими роботами для університету і купою читання. Я також знаю, що захоплююча подорож в місто-мрію чекає на мене. І ще багато невизначеності входить в моє життя. Напевне я ніколи не зможу залишатись в своїй зоні комфорту і постійно буду шукати нові можливості і емоції.

Щирі побажання читачам цього посту провести грудень настільки продуктивно і щасливо, наскільки це можливо для вас.
Багато поцілунків,
Я.

О безопасности в интернете.

 Все имена вымышлены, любые совпадения с реальной жизнью случайны.

О безопасном поведении в сети не говорил только ленивый. Новости пестрят заголовками о том, как подростки попадаются в руки мошенников, знакомясь с ними в соцсетях, как работников увольняют за их записи и комментарии, как кто-то по неосторожности сливает важную информацию. Но вот я тоже придумала историйку на эту тему.

Был один загадочный молодой человек, который в общем-то очень прикольный, но чем занимается в жизни не понятно. Хороший собеседник, с отличным чувством юмора, но вот вопросы о деятельности и своей жизни всегда избегал. Все бы так и осталось, но он не оставил свой мейл дабы получить фотки с вечеринки. В нем не было даже фамилии, это было вроде sanjka123@hotmail.com (извините, если угадала чей-то мейл настоящий). Но вот незадача. Этот ящик был привязан к одному из сервисов с фотографиями, где была указана настоящая фамилия. Через минуту поиск ВКонтакте – первая страница поиска выбивает его профиль. Открытые альбомы и комментарии нормально так приоткрывают завесу личной жизни. Следующая минута – поиск Google, и на 3-4 странице попадается открытое резюме с записями об образовании, предыдущих местах работы и тп о.0.

А теперь вопрос: зачем было так шифроваться, если ты столько выкладываешь в открытый доступ?

Мораль: дети, если где-то уже выложили пруф событий, не скрывайте это в живом общении, если хотите доносить информацию точечно только близким, хоть делайте профили закрытыми.

Все имена вымышлены, любые совпадения с реальной жизнью случайны.